Я часто думаю про те, скільки правди мовчить

Правди — у поглядах хлопців на передовій.У коротких голосових:

“Дякую, прийшло”, “Тримаймося”, “Живі”.

Це ті, хто не просить зайвого. Хто не знімає відео, не шукає камер. Просто робить свою роботу — найважливішу.

Бо тримає країну.Я знаю, як це — допомагати не з кабінету, а з багажника машини, серед бруду, пилу, втоми. Коли кожна передача — це не “для звіту”, а щоб хтось дожив до завтра. Іноді хочеться кричати.

Бо на фоні цієї справжності — стільки фальші. Стільки ролей, стільки показухи. Історій “про себе”, а не про тих, хто справді заслуговує на вдячність.

Але я мовчу. Бо знаю, хто Герої.І знаю, що правда не потребує шуму. Вона просто є. Поруч.

У кожному, хто зараз тримає свій фронт.