Я — політик
Але водночас я така ж проста людина, як і мільйони українців.
Я живу серед людей, чую їхні проблеми, бачу їхні емоції й розумію, чим сьогодні живе країна.І чесно — мені боляче дивитися на те, що відбувається навколо. Складається враження, що сьогодні карають не за корупцію, а за боротьбу з нею.Тих, хто говорить правду — намагаються тиснути.Тих, хто ставить незручні питання — роблять винними.
А люди, які роками будували схеми й руйнували державу, часто просто переходять з одного кабінету в інший.Найгірше — що суспільство починає звикати до цього.
До абсурду.До подвійних стандартів.До політичного цирку, який нам продають під виглядом реформ і турботи про людей.Поки одні ділять вплив та ресурси, інші збирають останні гроші на лікування, допомогу армії, оренду житла й елементарне виживання.Поки хтось будує політичні шоу — звичайні українці живуть у постійній тривозі за своє завтра.І найбільше лякає те, що відповідальність у країні часто стала вибірковою.Комусь можна все.
А наслідки цього безладу щодня розгрібають прості люди:
ті, хто працює;
платить податки;
донатить;
волонтерить;
тримає свої родини й не втрачає віри.Бо держава тримається не на красивих промовах.Держава тримається на довірі людей. А коли люди бачать подвійні стандарти — ця довіра руйнується.Я люблю Україну й вірю в наших людей.
Але мовчати, коли країну все більше затягує у хаос, — теж неправильно.
Бо ціну за політичні ігри завжди платить народ.